Хотіли купити будинок, а отримали лише хвopi укycи комах.

До Олени приїхали діти із курного міста. Олена так не любила міста, їй було добре в селі. Скрізь тихо і спокійно, все своє-натуральне. У місті все погано, починаючи з продуктів у магазині та закінчуючи повітрям. Олена весь час умовляла дітей, щоб вони купили невелику дачу, так хоч би частіше приїжджали на природу. -Ну Гаразд, мамо. Допустимо гроші у нас є, а де будиночок взяти? — Почала донька. -Якщо купувати будиночок, то краще в якомусь цікавому місті, щоб постійно хотілося туди повертатися, — сказав син. -У мене якраз подруга говорила, що їхня знайома продає будинок біля річки, ви уявляєте, як добре. Туди і влітку можна, щоб купатися, а взимку — рибу ловити. Олена дізналася про всі дані цього будинку, так і вирішили з дітьми поїхати-самим захотілося подивитися.

Подруга сказала, що ключі можна знайти на стіні у сараї, біля будинку. Дорога до будиночка була довга, але заради мрії можна і потерпіти. Річка виявилася не такою мальовничою, як описувала подруга. -Я сумніваюся, що тут водиться риба, — почав син. -А я сумніваюся, що тут взагалі можна плавати… якась каламутна і пахне від неї, — сказала донька. Проте сім’я пройшла далі. Олена підійшла до сараю, щоб узяти ключі, поки діти оглядали город, точніше те, що залишилося. У сараї не було світла, так що довелося на дотик шукати. Олена запустила всередину руку, але ніяк не могла знайти ці ключі. Тоді довелося ввімкнути ліхтарик на телефоні, тільки вона почала світити ним, як раптом від кудись на неї напали одразу кілька бджіл. Гудили вони так, ніби їх було не пару, а кілька десятків.

А потім вони почали кycaти, та так сильно. Їх ставало дедалі більше, у результаті Олена не витримала і вибігла з сараю. Коли діти побачили матір, то стали кpичати їй «біжи, біжи!». Вони постійно кричали, показуючи на машину. Олена різко повернула і побігла до машини. Потім діти забігли в машину, і вони благополучно поїхали. -А я думаю, що це бджоли так різко з’явилися, — почала Олена, розглядаючи свої червоні укуси. -Мамо, це були не бджоли! Вони були величезні. Над тобою була така купа цих комах, там близько тисячі! – казала донька. -Це шepшні. Мамо, нам пощастило, що їхні укуси є небезпечними для життя. Але все ж таки, поїдемо про всяк випадок до лікapні. Укуси шepшнів боліли ще кілька днів. Вони стали великі, червоні та горіли всередині. Але Олені пощастило, що все обійшлося без наслідків. Вона зателефонувала подрузі і попередила, що діється у них у сараї.