У мене мало бути все — дім, чоловік, діти, але до ля зіграла зі мною зл ий жарт

Ірина сиділа і дивилася в одну точку, вона чула подібні історії від інших, але що сама потрапить на таке, ніколи не думала. Було величезне почуття образи та відчуття повної ду шевної nорожнечі. Не було навіть сліз. У квартирі стояла ме ртва тиша. Не було ні меблів, ні його речей, тільки в кутку валялася її валіза і одяг, на якому її «наречений» залишив їй послання «Пр обач, Ір. Шкода, що тобі зустрівся саме я. Тепер нам не по дорозі. Ця квартира продана і за два дні до неї заїдуть нові господарі».

І це написав її хлопець, з яким вони жили чотири роки, і всі ці роки вона закривала іnотеку за цю квартиру разом із ним. А два місяці тому вони повністю її погасили. Як же? Адже вони хотіли розкішне весілля, весільну подорож, діток. А як це все зробити якщо кожен місяць потрібно величезну суму віддавати за квартиру? І так ні рік, ні два, а чотири роки. Іра не хотіла так довго чекати і запропонувала свою допомогу Дімі. Сказала, що вони разом закриватимуть іnотеку, щоб якнайшвидше вирішити це питання.

Їхня зустріч відбулася абсолютно випадково. Ірину тоді відправили обійняти вакантну посаду начальника відділу реклами у новому офісі їхньої фірми, вона спішно покинула рідне місто та поїхала будувати кар’єру. Діма працював у кав’ярні навпроти і часто робив дівчині ранковий капучино. Слово за словом так і почали спілкуватись. Ірина помітила інтерес до своєї персони. Та й він був їй не байдужий. Хлопець виявився з чудовим почуттям гумору, як би сумно це зараз не звучало. Адже пожартував він з неї знатно.

Загалом хлопець він був тямущий, привабливий, знав, як подати себе правильно і як поводитися з дівчиною теж. Два місяці вони просто зустрічалися, він показував їй місто. Вони ходили в кіно, їли китайську їжу, бо обидва дуже любили гостру їжу з величезною кількістю спецій, іноді готували піцу вдома. Загалом, закоханим так важко було розлучатися один з одним, що Діма запропонував їй переїхати до нього. Але розповів, що їй узяв на свою голову квартиру в іnотеку п’ять місяців тому, і що якби не ці обставини, то зробив би їй пропозицію прямо зараз і зіграли б весілля.

І що поки що питання з борrом не вирішиться, вони не зможуть цього зробити з тим розмахом, з яким хотілося б. П’яна любов’ю із за туманеним розумом та ілюзією щасливого майбутнього, Ірина почала закривати іnотеку разом із ним. І лише за чотири роки вони зуміли закрити ЇЇ повністю. Місяць тому вони вже розпочали підготовку до весілля, купили кільця, Іра вибрала собі шикарну весільну сукню. Трохи опам’ятавшись, Ірина подзвонила знайомому юристу і розповіла йому про все. Тепер вона сподівається, що він зможе їй доnомогти.