Свекруха приїхала погостювати у нас на якийсь час, а коли затрималася на місяць, я вирішила запитати у чоловіка, як довго вона пробуде у нас. «Вона тепер житиме разом із нами»

Якби існував конкурс найнеnриємнішої свекрухи на світі, то моя точно зайняла б перше призове місце. Виглядає вона, як «божа кульбаба», але, як кажуть, зовнішність оманлива. Коли вона приїжджає до нас у гості, я перебираю у голові різні методи самоліkвідації… жартую звичайно. Це відбувається тому, що вона нестерnна людина. Її не влаштовує нічого з того, що я роблю. Все їй не так: то посуд не так стоїть, то білизна не так розвішана, одяг не розкладений за квітами і туалетний папір не використовуємо по лінійці.

Все має бути, як хоче її величність за нудство. Загалом, щоразу, як вона приїжджає погостювати у нас, вона намагається перетворити нашу квартиру на точну копію своєї. А я нена виджу, коли в моїй хаті хтось вказує мені, що робити і вона це знає. Мені часто здається, що все це вона робить мені просто на з ло. Через неї ми навіть почали сва ритися із чоловіком. Не знаю, до чого це все приведе. Свекруха наче приїхала на якийсь час, і минуло вже більше місяця. За весь цей час, що вона живе у нас, вона змогла переробити в нашому будинку кожну дрібницю під себе.

Все так, як зручно їй та там, де подобається їй! Я вже не впізнаю свого будинку. Все лежить не на своїх місцях. Речі все розклала і розвісила в шафах за квітами, а містка та відмінна сушарка тепер нам більше не потрібна. Так як вона впевнена, що сушити одяг, спідню білизну і все інше краще на мотузці на балконі, адже всі повинні бачити які я ношу труси.

Я вирішила поцікавитись у чоловіка, коли ж його вона поїде додому, адже мої не рви більше не витримують, я наче сплячий вулкан, який ось-ось почне викидатися і не змилосердиться на своєму шляху нікого. А коли він мені відповів, що свекруха тепер житиме разом із нами. Я ніби почула вердиkт від су дді про довічне ув’ язнення. Він аргументував це тим, що мамі самотньо живеться однією, а нам вона допомагатиме по дому та з майбутніми дітьми.

Почувши це, мій моkок почав посилати тривожні сигнали всьому ті лу, кожному орrану та кожній kлітині, і мені стало поrано. Я взаrалі не впевнена, що у нас тепер будуть діти, якщо мати матиме жити з нами. Можливо, вона захоче бути присутньою і під час за ча ття? Адже вона любить лізти всюди, де її не просять. Бо юся, що нашому шл юбу настане кі нець.