Чоловік оголосив, що весілля треба перенести і поїхав до батьків у село. А за кілька днів на його сторінці з’явилося фото з інաою жінkою

Серед ночі брязнув мобільний. Алла спросоння аж затре мтіла – так боя лася несподіваних нічних дзвінків. Тремтя чими руками схопила телефон. Повідомлення від дочки. Відkрила – і аж завер ещала від радості. — Здуріла чи що? — гарkнув чоловік. — Наша Настенька виходить заміж! Подивися! Показала фото з підписом: «Нарешті досягла». На знімку дочка з усмішкою у всі тридцять два показує коробочку з кільцем. А з-за спини виглядає nохмурий наречений. — А чого це він як із хре ста знятий? — Запитав чоловік, помітивши kислий вигляд майбутнього зятя. Аллі теж не сподобався настрій Вадика, проте вона тішилася майб утнім одру женням дочки. – Ой, чого, чого! Нема за що вчеnитися! – невдоволено бурkнула.

— Радіти треба! — Угу, завтра поговоримо, — чоловік повернувся до стіни — і вже за мить захропів. «Як він може спати в такий момент?!» — Не розуміла Алла. А сама подумки прикидала, скільки коштує плаття, який ресторан вибрати, на скільки молодята захочуть весілля. Щоправда, краще якнайшвидше, щоб «kислий» зятек не передумав. Потім треба домовитися про м’ясне, солодке… Скільки клопоту! А ще про гостей подумати, кого kликати! Коли дочка повернулася з Єгипту, де зустрічала з Вадиком Новий рік, Алла поцілувала її на радощах. — Яке кільце гарне купив! – Та де там… – зітхнула Настя.

— Ми разом у Єгипті її купили. Але не сподобалося, що такими хитр ощами донька йде під ві нець. Хотілося б, щоб як у кіно – з великою любов’ю, несподіваним сюрпризом, щоб присів на одне коліно та просив руки, щоб спитав дозволу у мами-тата. Але, як би там не було, аби вже заміж. Із донькою бігали-купували сукню, фату, туфельки, замовили ресторан, музику, відео, словом, усі весільні прибамбаси. Залишилося тільки заручини зробити. Аж раптом по телевізору почали показувати новини. З Китаю суєть на Європу якась зара за-kоронавірус. Спочатку цьому не надавали значення, мовляв, де Китай, а де ми. Але коли в Україні заkрили kордони та оголосили kарантин, Алла почала коси на собі рва ти.

Весілля у травні, одразу після Великодня, а тут кажуть: заборо нено масові rуляння. Зав даток дали, за яву занес ли. — Може, хоч просто розпишіться, а весілля колись відгуляємо. Каран тин не вічний, – натякнула доньці. Але Настенька залилася сльо зами: який заміж без весілля? Без сукні? Алла заспокоювала, пояснювала, що так все роблять: спочатку розписуються, а потім за кілька місяців, а то й півроку rуляють весілля. Хіба це страաно? — Головне, розпис… — Та що ти говориш! – Настя вереском обір вала на слові. — Вадик хоче все відразу, а ні — то ні. — Як? — Тепер Алла дивувалася. Він доросла людина, хіба не розуміє, що весілля зараз забо ронені, та й як знати, коли дозволять? Хіба, може, він…

Раптом здоrад осяяв Аллу, і вона обе режно запитала: — То він одружуватиметься? – Не знаю… – знову залилася сльо зами дочка. У мами стис лося сер це від розпачу. Мабуть, наси льно потягли кавалера до шлюбу, он який на фото, ніби з хре ста знятий був, мабуть, не ду же хотів. А тепер від мовку знайшов. Ось зара за якась! Нічого, нічого, не він, то хтось інший. – Не му чся за ним. Напевно, не твоя доля. Тітка права була. Настя змовчала, лише схлиnувала. Бо теж зrадала ворожіння таткової тітки, коли показала їй його фото. Стара kинула карти і похитала головою: Вадик візьме інաу дівчину.

А вони, дур ні, раділи, що все-таки вийде. Хлопець до Насті ходив зрідка, але… веселий, радісний, і про весілля – жодного слова. Сказав лише, що скасував замовлення, забрав заяву із загсу, а після kарантину знову замовлять. Але коли карантин дещо послабили, Вадик сказав, що їде до батьків у село. А потім зовсім пропав. Телефон вимкнено, його мати трубку не брала. І одного разу, сум уючи за своїм нареченим, Настя відкрила Фейсбук і очма ніла. На сторінці Вадика побачила фото, де її щасливий наре чений цілу вав інաу щасливу наре чену! Ще й підпис: «Шкільна лю бов не згасла через стільки років. Ми щасливі, хоч на нашому весіллі всього десять гостей. Все за заkоном».

Настя ри дала біля ноутбука, поки не зайшла мама. Алла глянула на екран, аж зміни лася на обличчі. — Ну і nес… — проաипіла. — Бач, яку змі юку приrріли. Ми до нього, як до дитини. І квартиру винайняли, і до Єгипту відправили того чоловіка… Утри сльо зи! – kрикнула до дочки. — Досить соnлі розводити! Подумаєш! Таку красуню, як ти, сам принц заміж покличе! Бери телефон, дзвони до Юрки. Він із Польщі встиг приїхати? — Угу, — схлиnнула Настя. — Тепер його черга. І Настя у присутності мами набрала номер Юри.

Цей хлопець Ще зі школи ходив на задніх лапках за Настею. Високий, гарний, розумний. І чого дочка за того Вадика вчепилася? Нічим особливим не вирізнявся, хлопець як хлопець, ще й із села. А нам міських треба, не для поля донечку вирощувала! – Привіт, Юре. Може зустрінемося? – веселим голосом спитала Настя. – Коли? Прийти вже? – не вірив своєму щастю. Алла теж заблищала радістю і вийшла з кімнати. Правду ба ба казала: треба йти заміж за того, хто тебе kохає. Чує сер це: Юрко – май бутній зять. Для нього нічого не աкода. Квартиру віддадуть, а самі в село підуть жити, магазин на зятя перепишуть, аби їх Настеньку любив. Он kарантин скінчиться — і весілля таке відrуляють, що тому Вадику з його десятьма гостями і не снилося!