Олені було сkладно з матір’ю свого хлопця, бо та не хотіла бачити її як невістку. Дівчина тоді ще не знала, що це змінить її життя на краще

Михайло був із дуже гарної родини. Тато працював в університеті, мама л ікар, дідусь музикант, бабуся співачка, а з іншого боку – бабуся та дідусь – були професійними спортсменами. Загалом інтелігентна сім’я, яка в єдиному онуку та сину не чула душі і присвячувала його вихованню весь свій час. Мишко ходив у художню школу, займався музикою, спортом, серйозно захоплювався комп’ютерами та робототехнікою, був переможцем різних олімпіад. Загалом радував дорослих як у школі, так і вдома, його ставили за приклад. Але був у нього один недолік, як говорила його бабуся – він із пелюшок дружив із Ленком. Олена – дівчинка, як вони вважали, із поганої родини. Батько працював на заводі, вихідні проводив у компанії горілки та товаришів у гаражі, мати – двірничка, яку теж періодично бачили у нетверезому стані.

І Михайло був її єдиним другом, з яким вони облазили всі злачні місця в районі. Загалом, все дитинство вони провели разом, він її любив і захищав від усіх, особливо від своєї сім’ї. Михайло допомагав їй із уроками, займався математикою, вчив правильно говорити, привчив читати. У 15 років Оленка залишилася круглою сиротою. Її відправили до дитячого будинку, і зв’язок між ними було втрачено. Михайло дізнався через класну керівницю, де знаходиться Олена, і писав їй листи, але відповіді не було. І згодом він припинив спроби зв’язатися з нею, а його батьки зітхнули з полегшенням, що дівчинка зникла з життя їхнього сина. Зустрілися старі друзі цілком випадково на вступних іспитах до медичного інституту. Олена стала гарною молодою дівчиною, а Михайло – не менш статним хлопцем. З радістю вони знову почали спілкуватися, обидва вступили, вчилися, дружили.

Михайло дізнався, що Олена писала йому, але не отримувала відповіді, а кілька листів вона зберігає досі. Вдома хлопець з’ясував, що дбайливі дорослі просто не віддавали йому листи Олени, вважаючи, що не варто спілкуватися з нею. Михайло не став з’ясовувати стосунки з рідними, розуміючи, що це ні до чого не спричинить. Дитяча дружба переросла у кохання непомітно. Михайло та Олена не могли і дня пробути один без одного, та й пара була дуже гарна. Михайло сказав батькам, що після закінчення інституту він хоче одружитися з Оленою, що вона його єдине кохання. «Вона тобі не пара!» — Сказала мати Михайла. Виявляється, йому вже підібрали наречену з їхнього кола, розумну, скромну, а не цю дочку двірнички.

Михайло марно намагався запевнити, що Оленка хороша і взагалі вона староста групи, найкраща на курсі, її люблять усі викладачі – батьки сказали забути про неї раз і назавжди. Михайло не послухався, і пішов жити до своєї Оленки. Через три місяці Оленка зрозуміла, що чекає на дитину, саме в цей день до неї прийшла мати Михайла. Принесла грошей і зажадала залишити її сина у спокої, адже вона йому не пара і ніколи в їхній родині щастя не буде. Олена посміялася і випровадила потенційну свекруху зі своєї квартири. Михайлу вона нічого не розповіла, лише сказала, що чекає на дитину, чому майбутній батько дуже зрадів.

Молодим людям треба було ще вчитися два роки, але вони були впевнені, що впораються. Розписуватися вони не поспішали, Михайло сподівався, що його сім’я все ж таки прийме Оленку і в них буде справжнє весілля, а Оленка не наполягала – її все влаштовувало. Михайло розповів матері, що вона буде бабусею та попросив подумати про те, щоб прийняти Олену. За тиждень його батьки прийшли до них у гості. Невелика чистенька квартирка Оленки, що дісталася їй від батьків, змусила їх зітхати, і вкотре тихенько вмовляти Михайла повернутись додому.

Але він посміявся і сказав, що не в метрах щастя. Олену батьки Михайла терпіли, а коли народилася дитина, то мати хлопця заявила, що на її сина вона зовсім не схожа. А за три тижні вона дала Михайлу висновок експертизи, де було написано, що дитина не від неї. Михайло повірив мамі, зібрав свої речі та пішов. Більше він нічого не хотів чути про Олену, називав зрадницею, а за півроку одружився з дівчиною, яку обрали для нього батьки. Олена дуже переживала і намагалася сказати коханому що це якась помилка і в неї нікого, крім нього, не було в житті, але все було марно. Олена продала квартиру батьків і поїхала до іншого міста.

*** Михайлу вже 45 років, він досить посередній лі кар, любить випити у вихідні. Його дружина-висклива, недоглянута, розповніла тітка. Дітей вони не мають. Батьки Михайла вже люди похилого віку, з якими він практично не підтримує стосунки, вважаючи, що вони винуваті у його невдалому шлюбі. Через 5 років він дізнався, що його мати підробила висновок генетичної експертизи та обдурила його. А місяць тому він випадково зустрів Оленку на конференції, куди його відправили від полі клініки. Олена розцвіла і стала ще кращою.

Усміхнулася, розповіла, що перевелася вчитися на військового лі каря, сина виховувала сама. Після навчання в одному з відряджень познайомилася з майбутнім чоловіком. І зараз у неї міцна сім’я, троє дітей, старший син хоче піти стопами батьків і стати військовим лі карем. Михайло дивився на усміхнену, щасливу і гарну Олену, і думав, що його мати була від права тільки це він їй не пара. А Оленка сказала, що не тримає зла ні на нього, ні на його матір, що все склалося, як треба. Адже вона справді стала добрим лі карем, у неї чудова родина, а що було б якби залишилася вона з Михайлом – невідомо…