Мені дуже шкода дітей цієї людини. Добре, що сестра вчасно розкрила мені всю правду

Мені всього лише 53 роки, тому я не вважаю себе старенькою бабусею, якій вже пора надягати хустку. Загалом, я досить щаслива, бо маю одруженого сина, внука, якому 6 років і внучку-студентку. Так склалося, що мій син досить рано став фінансово незалежним, тому грошей від мене не брав. Хотілося йому чимось допомогти, як не крути. Тому я вирішила, що буде легше для сина, якщо я буду брати до себе на літо онука, а внучці ми намагаємося надсилати щомісяця кілька тисяч гривень, щоб вона відчувала себе комфортно і ні в чому собі не відмовляла. І з початком літа я не їду на море з чоловіком відпочивати, а їдемо в село, де живе моя сестра, яка в ажко хво ра і живе з моїм татом. Радію, що мій чоловік добре розуміє мене і завжди підтримує. Коли я приїжджаю в село, то намагаюся зробити все максимально добре, допомогти чим тільки можу, тому що розумію, що я для них потрібна, а мені це подобається. Я виросла тут і мені тут так комфортно, хоча моя з чоловіком квартира — це щось особливе.

Якщо бути відвертою, то мої однолітки, що залишилися жити в селі — дуже розчаровують мене. Всі вони говорять, що люди похилого віку, що для них пора йти на пенсію, чекати глибокої старості. Одним словом, ми з ними на абсолютно різних хви лях. Не розумію я таких людей. Так, частенько може щось бол іт и, і що? Тепер в ми рати? Чому ніхто не звертає уваги на те, що збільшився багаж досвіду, що тепер життєві ситуації не дають таких ударів, як раніше? Шукають одні мінуси, а для чого, незрозуміло. І все ж, зайшла я до своєї подруги дитинства, яка жила по сусідству. Бачила, що у неї дуже занедбаний город і хотіла допомогти, тому що розуміла, що їй ва жко. — Не треба мені допомагати! — відповіла вона. Сестра мені розповіла, що моя подруга дуже змінилася за останні роки. Раніше вона була привітною, щирою такий, постійно сміялася. А зараз? Постійно скаржиться на своє життя і любить розпуска ти п лі тки про своєї невістки і рідного сина. Розумієте, вона самостійно робить зло для рідних людей! Навіть на свого внучонка, який побіг на грядку і зірвав помідор — почала кри чати. Ясна річ, що моя сестра подумала, що дитину ла ють за те, що вона їсть не вимита, але немає.

Бабуся дуже кри чала, бо помідори на конс ервацію! Та ще було дуже багато таких нюансів, коли та жінка просто шкодувала навіть яблука, тому син більше не їздить до неї і внучку з привозить. Здається, коли я запропонувала їй допомогу, то вона подумала, що я хочу її помідори вкрасти, або ще буду просити гроші. Конс ервацію свою постійно продає, але тільки ввечері, бо вдень має ще дуже багато роботи, має хорошу пенсію, але всім в селі скаржиться на те, що вона хво ра, син взагалі допомагати не хоче. Для чого вона тоді живе? Який сенс в її економії? Не думаю, що їй приємно бути самотньою. Маю велику надію, що вона все ж любить свого сина, просто не вміє це показувати. Діти — це ж наше продовження. Скільки щастя вони нам подарували, хоч бувало і різне, та всі ми частенько вередує. Я просто закликаю кожного, кому вже за 40, ніколи не називати себе людьми похилого віку! Коли людина молода душею — у нього все добре. Як себе налаштуєте, так і будете мати. Бути щасливою просто! Любіть своїх рідних і себе! А ви вважаєте себе старими?