А ми тут з татом готуємо плов — Надя здивовано підняла брови. Роздяглася і пройшла на кухню. Від побаченого вона остовпіла

Надя поспішала після роботи додому, несучи важкі сумки з продуктами. В голові вихором проносилися думки про те, що приготувати на вечерю і що потрібно встигнути зробити по будинку. У родині все трималося на її тендітних плечах, в побуті на чоловіка розраховувати не доводилося, спасибі і на тому, що гроші додому приносив. — Ой, мамочки! — Раптом вигукнула Надя і піднявши руки з сумками вона посковзнулася і приземлилася на спину. Не помітивши під снігом лід. Продукти розлетілись недалек від неї, вона лежала дивлячись в низьке зимове небо і жодна думка не відвідала її в цю хвилину. — Мила, що болить? — Почула вона раптом теплий і турботливий голос бабусі, яка нахилилася до неї. Надя поворушив руками і ногами, поворушила по льоду спиною. — Та ніби нічого, — відповіла вона і перевалившись на бік, стала підніматися.

В цей час жінка похилого віку вже жваво збирала продукти які розлетілися від такого піруета в Надіну сумку. — Ой! — Знову скрикнула Надя, — на ногу важко наступати, схоже розтягла. Бабуся підійшла до неї, підставила свою руку для допомоги. — Мила, ось мій під’їзд, я живу на першому поверсі, пішли, потрібно покласти холод на слабке місце. Допоможи, синку. Вона покликала перехожого, молодоу людину, попросила взяти сумки з продуктами і допомогти занести до неї додому. Все відбувалося так швидко, що Надя навіть не встигла отямитися, як опинилася в гостях у цієї милої старенької. Та допомогла їй роздягнутися і пройти в кухню. Дістала з морозилки замерзлу курку і приклала до ноги. Поставила грітися чайник і дістала якесь ароматне варення. Надя озирнулась по сторонам. У будинку панувала чистота, серед квіткових горщиків на широкому підвіконні вона помітила кішку, яка згорнулася калачиком і мирно сопіла.

Надя відчула себе як вдома, тут було тихо і спокійно, а найголовніше про неї дбали з материнською теплотою. — Як звуть тебе, мила, — мимохідь запитала бабуся. — Надя, — відповіла вона і зручніше влаштувалася на м’якому стільці. — А як вас звуть? — Можеш називати мене просто бабусею Зоєю, — посміхнулася бабуся і налила чай. — Дякую вам, що не пройшли повз. — Як же я можу. Я тебе ще з далека примітила, подумала, що так сильно поспішаєш і не помічаєш нічого навколо, не довго і посковзнутися, з обіду то лід снігом припорошило і всі перехожі ковзали. Додому мабуть поспішала? — Так, продуктів накупила і думала, що готувати, які справи вдома зробити, які оцінки діти принесли і скільки з уроками провозитися. — А чоловік як же? — Тихенько запитала бабуся Зоя. — А чоловік з роботи пізно прийде втомлений, повечеряє і відразу спати.

— А ти втомилася мабуть в цій круговерті? Кожному по шматочку від себе роздала, а собі мила що залишила? Надя задумалася — адже й справді. Діти забирають найбільші шматочки, мама завжди щось вимагає, чоловік не відстає, теж виходить відриває від неї шматочок. Так ось звідки у неї ця порожнеча всередині, ніби як всім потрібна, а щасливою себе зовсім не відчуває. Їх бесіда текла тихим струмком і немов жива вода вливалася в Надіну пересохлу річку. Вона сиділа на кухні у незнайомій бабусі, але відчувала себе дуже щасливо. Про неї вперше за багато років хтось дбав і уважно слухав. А Надя все говорила і говорила, старенька тільки й встигала підливати їй теплий чай. Минуло кілька годин, як Надя подивилася на годинник і жваво схопилася. — Ой, а час вже пізній! — І зловила себе на думці, що нога зовсім не болить. — І нога пройшла.

Баба Зоя, спасибі Вам за все, мені пора бігти, дома всі голодні і справ повно. Вона стала швидко одягатися. — Заходь, мила, мені буде радісно тебе бачити, — бабуся обняла її на прощання. Надя захекавшись вбігла додому. Повела носом і відчула, як з кухні пахне чимось смачненьким. — Мама прийшла, — вибігли діти. Чоловік підхопив сумки і відніс на кухню. — А ми тут з татом готуємо плов. Надя здивовано підняла брови. Роздяглася і пройшла на кухню. Там і справді повним ходом йшло приготування. — Нас сьогодні раніше відпустили, і я подумав, що давно нічого не готував. Вирішив перевірити, чи не втратив я навик в готуванні плову, — чоловік обняв Надію і чмокнув в щічку. Надя була дуже здивована. Домашні сьогодні були дуже дивні. Ще в коридорі вона почула, що працювала пральна машинка і помітила, що вдома чисто і ніде не валяється зайвих речей.

Випрані речі складені акуратною стопкою на прасувальної дошці. — Ось це сюрприз, — сплеснула Надя в долоні, зайшовши в зал і побачивши чистий килим. — Коли ви все встигли? — Ай, хіба це багато часу займає? — Махнув рукой син. — Я пилососив, Машенька прибирала речі і розкладала по місцях. І таки мав рацію, коли всі працюють злагоджено, часу йде набагато менше. Через півгодини вони влаштувалися на кухні в очікуванні смачного плову. Надя згадала, як чоловік раніше часто його готував, він у нього виходив просто пальчики оближеш. В ту ніч вона довго не могла заснути. Надя вперше за довгий час відчувала, що вона Кахана. Кожен з її родини повернув їй з лишком шматочки, які безоплатно брав. І всередині наступила гармонія. «Ось так правильно, ось так і повинно бути» — подумала Надія і солодко заснула.