— Нічого, доню, ця жінка отримає по заслугах, — гули в голові слова матері. Їхній батько покинув сім’ю, і пішов до молоденької дівчини. З тих пір пройшло вже багато років …

Всі його вмовляння на неї не діяли. Варто було тільки озирнутися назад і згадати долю своїх батьків. Володя ходив за нею по п’ятах. Зізнавався в любові. Говорив, що просто не може без неї. Писав дописи і обсипав компліментами. Маша навіть не знала, як все сприймати. Володя їй подобався. Стрункий симпатичний чоловік. Умів заробляти гроші. Мав свою фірму. Напевно б інша на її місці прийняла його і насолоджувалася дарами, які він дарував. Тим більше Марічка на даний момент ні з ким не зустрічалася. Минулі відносини закінчилися, а нових ще не було. Вона перебувала у вільному польоті і очікувала свого щастя. — Ти багато втрачаєш, — постійно повторював він їй. — Могла б ні в чому собі не відмовляти. Я готовий виконати будь-який твій каприз. Їй було приємно чути ці слова. Звичайно ж гріло душу його активна увага. Було в ньому тільки одне «але».

Він був одружений і в його родині росли діти. А вона не могла піти проти своїх принципів. Розуміла, що «на чужому нещасті свого щастя не побудуєш». Їй було п’ять років, коли її батько пішов з сім’ї. Сьогодні перед очима стояли мамині сльози. І тоді Марічка присягнулася, що ніколи в житті не підійде до одруженого чоловіка, щоб нікому не нашкодити. До того ж її мама періодично повторювала: — Ось побачиш, дочка, повернуться їм наші образи. Бог все бачить! І дійсно, поряд з новою жінкою її батько не ужився. Почав заглядати в чарку. А його дружина теж залишилася одна з маленькою дитиною на руках. Виявилося, що все в житті повертається: і добро, і зло. Ось і намагалася Марічка тримати облогу від настирливого залицяльника. Всі його вмовляння на неї не діяли. Варто було тільки озирнутися назад і згадати долю своїх батьків.

Вона втомилася від його наполегливості. Зібрала свої речі та й переїхала в інше місто. Дізнавшись про від’їзд, він припинив всі переслідування. Не такими вже й сильними виявилися його почуття. На новій роботі заступник директора відразу ж звернув на неї увагу. Скромна працьовита дівчина не намагалася особливо виділитися з натовпу. Поглинена своїми справами, не дивилася по сторонам і не пліткувала з колегами. Було в ній щось загадкове. Він запросив її в кафе. Вона відразу ж подивилася на праву руку і не побачила там обручки. І все-таки про всяк випадок поцікавилася: — Ви одружені? Він трохи здивувався її питань, тому поцікавився: — А це для тебе так важливо? — Дуже! Я не зустрічаюся з одруженими чоловіками! — твердо заявила дівчина.

— Тоді можеш перевірити мій паспорт! Я абсолютно вільний! — нарешті, сказав їй Павло. — Останнім часом я дуже багато займаюся роботою, тому до особистого життя так справа й не дійшла. Марічка у відповідь просто посміхнулася. На її душі стало значно легше. І вона з задоволенням прийняла його пропозицію. З тих пір вони стали зустрічатися. Павло виявився дуже добрим і уважним. Неначе вона, пройшовши випробування, отримала приз за те, що відмовилася від «брудних» відносин з Володимиром. Через пів року вони одружилися. Марічка зустріла своє справжнє щастя!