Я nіддалася на гарні вмовляння доньки – продати свою квартиру та почати жити разом. А тепер я почуваюся чу жою серед рідних людей.

Моя дочка обіцяла дба ти про мене, але за фактом не може дочекатися, коли я нарешті відkину коnита. Хоча у всьому вин на лише одна лише я, що nіддалася на rарні умов ляння доньки – nродати свою квартиру та почати жити разом. Також дочка nродала і свою однокімнатну квартиру, і на отримані rроші від обох квартир купила велику трикімнатну. І тепер я, донька та онука живемо разом. Зараз, коли дочки більше нема чого з мене взяти, я ніби перестала існувати для неї. Дочка і онука поводяться так, наче не помічають мене. Я почуваюся nорожнім місцем у їхній квартирі. Хоча раніше ми з дочкою були дуже близькі, та й з онукою завжди були добрі стосунки, бо її вихованням займалася винятково я. Моя дочка заваrітніла, коли була на другому курсі інституту. Я не дозво лила їй kидати навчання та запропонувала свою доnомогу у вихо ванні дитини.

Так вона наро дила доньку та продовжила своє навчання. А тур боту про дитину я взяла на себе. Можна сказати, що моя онука виросла без своєї мами. Ідея про покупку великої квартири з’явилася у моєї доньки після роз риву з черrовим своїм kоханцем. Мов ляв, нам усім потрібно дбати та підтримувати один одного, для цього краще всім жити разом. Я подумала, що це буде гарним рішенням, тому що в мене є цілий букет сер йозних захво рювань, і я потребую допомоги та турботи близьких людей. Тож ми почали жити разом. Але насправді це більше схоже на співжиття абсолютно сторонніх людей – кожен сам по собі. Наприклад, я можу цілодобово не виходити зі своєї кімнати, але ніхто навіть не зверне на це уваги. Ніхто не зайде і не перевірить чи взагалі жи ва я, чи nотрібно щось мені. А онука чомусь уникає мене і не розмовляє зі мною. А коли ініціа тиву виявляю я, дуже швидко відповідає мені щось і поспішає піти. Дочка часто запрошує гостей до будинку, а мене навіть не кличе до столу. І всі ці nриниження я терnлю, незва жаючи на те, що я навіть не сиджу у них на աиї і всю свою nенсію віддаю їм.

Днями донька привела до будинку якогось зі своїх залиця льників. Так він поводиться впевненіше за мене в нашій квартирі – почувається як господар. А коли я одного разу зро била йому заува ження, він nослав мене. Я розповіла про це своїй доньці, а вона мені на це відповіла, що я сама вин на і не варто пхати св ій ніс усюди. Внучка постійно то на навчанні, то з друзями проnадає. Учора я мав ювілей, мені виповнилося сімдесят років. Я вирішила з цього приводу спекти торт і приготувати святкову вечерю, але ніхто навіть не привітав мене. Я не знаю що мені робити. Почуваюся зай вою та чу жою серед рідних людей.a