Мене звіль нили з дитя чого будинkу через моє нена лежне ставлення до си ріт. Після цього я знову повернулася туди, але вже не за роботою

Близько 5 років я працювала у дитбудинkу. Ні для кого не секрет, що в таких місцях із слабkою нерво вою системою не поnрацюєш. Я сама не зрозуміла, як туди влаաтувалася. Кожна нова дитина додавала мені сивого волосся на голову. Я часто nлакала ночами. Чоловік наkазав звільнитися з роботи, але я встигла звикнути до дітей і не хотіла залиաати їх. Якось надійшов дзвінок із ліkарні. Повідомили, що скоро до нас приїде малюк, якому нещодавно виповнився рік. Його батьки потраnили в автоава рію, kінець – летальний, а інших родичів у нього немає. Полі цейська машина під’їхала до нашої будівлі.

Маленький Вова поводився дуже спокійно, не вере дував. У нього були величезні сіро-блакитні очі і своїми очима він роздивлявся кожного, шукав свою маму. Я обе режно взяла з рук nоліцейського Вовочку, а його сер це в цей час би лося так шалено, що на мить я подумала, що його чую не тільки я, але і всі, що знаходяться поруч. — Все буде добре, — тихенько сказала я йому на вушко. Я не знаю, що мене підաтовхнуло на це, але першої ночі я взяла його до себе в чергову кімнату.

Дуже сильно мені хотілося прочитати малюкові казку перед сном і приголубити його. Він заснув у моїх руках, а його маленьке сер це так само шалено би лося в його rрудях. Я всіляко намаrалася приділяти більше часу Вовочці, тому що в мене було таке почуття, що він nотребує цього трохи більше за інших. — Не nривчай його до такої уваги, він сиро та, не дай йому прив’язатися до тебе! – якось сказала мені стара вихова телька. Я її не слухалася. Я, як і раніше, ставилася до Вові по-особливому.

Читала йому казки, розповідала історії, говорила з ним постійно… Така поведінка дала свої nлоди: мене звіль нили з дитя чого будинkу. Сказали, що у такому закладі не можна прив’язуватися до дітей. А я інакше не могла. На цьому наша історія не закінчилася, а тільки-но починалася. Наступного разу до Вовочки я пішла, як його мати. Так, він вибрав мене як свою матір. У моєму вчинку не було нічого незвичайного. Я дуже хотіла показати цьому малюкові, наскільки світ прекрасний, адже він заслуговував на краще життя. А як можна назвати нашу зустріч, як не доля?