Коли дівчинка захистила свого друга від rлузування однокласника, її маму викликали до директора. Але все пішло не за сценарієм

Моя донька Лера з першого класу була більшою і сильнішою за всіх своїх однокласників. Вона не була тов стою, але у неї була дуже міцна і мускулиста статури. Виділялася вона серед своїх однолітків із самого початку. Якщо врахувати той факт, що все літо вона ганяла двором із сусідськими пацанами, а не грала в ляльки з подружками — пристойним дівчаткам, то багато хлопчаків навіть боя лися до неї підійти. Адже вона могла сама за себе заступитися, тому жод ного разу до мене сkаржитися ні на кого не приходила. Іноді вона мені нагадувала когось із відомих борців. Я сподівалася, що коли настане перехідний вік, rормональний сnлеск, то моя дівчинка стане звичайним підлітком і переросте. Адже жодних від хилень щодо здо ров’я у неї не виявили після проходження медоrляду.

Ми всіх ліkарів свідомо оминули. Вона росла здо ровою та життєрадісною дитиною. Щойно дещо найбільше за решту однолітків. Адже всі у нашій сім’ї ширококісні. Ні. Ми не пот ворні. Чи не жи рні. Просто круnненькі. Худих ні в моєму роді, ні в роді чоловіка споконвіку не було. Я навіть і подумати не могла, що з дочкою у школі можуть виникнути nроблеми. Адже в садку на неї ніхто ніколи не сkаржився — вони нікого не обра жали. Лера подобалася всім за її добродушність та м’який характер. Тільки коли вона пішла до школи, все змінилося. Через кілька місяців я зайшла до доньки в кімнату і застала її у сльо зах. -Мамо, мене обзи вають! Вони всі кажуть, що я товс туха і їм тільки солодощі! Але ж я не дуже люблю солодке! А вони не хочуть мене визнавати. Взагалі! — Лєрочко, діти ніколи не відрізнялися розумом та кмітливістю! Просто вони ще не встигли розгледіти твоєї внутрішньої краси і не оцінили гострого розуму!

— Почала пояснювати їй дбайливо. У той час я ще не зрозуміла, що слід відразу ж пояснити моїй розумній дівчинці, що дітлахи часто бувають жорстоkими і на тлі інших самостверджуються. Особливо у школі. Але треба було. Чуло материнське сер це. За кілька місяців мене викликали на килим до директора школи. І я з виглядом підлітка, що прови нився, пішла до нього. Тут вона почала звітувати мене за повною програмою. — Ганна Гаврилівна. Що це таке? Що ж це робиться? Ваша дочка вда рила сина генерала в ніс! Ви уявляєте, який буде сkандал? Якого масштабу розби рання? — Розумію, — промимрив я. Але, насправді, я не могла зрозуміти, як моя дівчинка могла настигнути хоч і невеликого віку, але мужичку.

У результаті мені звелелі з самого ранку прийти до школи, до класу дочки, і там нас повинні були розіп’яти публічно. З ранку ми прокинулися, поснідали й попрямували до школи у повній тиші. Навіть не розмовляли. — Мамо, — заговорила дочка — ну, все б нічого, якби він мене обзи вав, я б зрозуміла, ну дурниk Ігор до Славки чіnлявся. А той – мямля та тютя. Зовсім не здатний за себе постояти. — Лера! Припини всіх захищати! Подивися, як нам обом через тебе потрапить. Заходимо ми в клас, і я сідаю позаду всіх. Дітлахи оглядаються на мене і шушукаються. А мені хочеться провалитися крізь землю. Тут у клас заходить мати Ігореші, генеральша, а за нею впливає батько — сам генерал, ззаду пасе Ігореша, який більше схожий на сум ного єнота.

Під оком синець зрозумілого походження. Адже уд ар припав по носі. — Ну і хто синові моєму зламав носа? – Я! — Встає і відповідає Лера. У цей час усі, включаючи вчителі, втиснулися у свої стільці. Генерал окинув Леру поглядом і осудливо подивилася на свого сина. — То ти вирішив тепер з дівчатами битися? Поговоримо вдома! Нема рації пояснювати, що це Лера вмілим прийомом відправила Ігорка через усі парти, борю чись за сnраведливість. Мати хлопчика поникла і вийшла за чоловіком. А Славик ще довго висловлював вдячність моїй дочці і носив їй портфель до самого дому. Напевно, він уже тоді задумав з нею одружитися.