Коли батьки розлучилися, мама залишила мене з бабусею та зникла. Тільки через 15 років вона з’явилася та висунула вимоги

— Як твоя мама? — спитала одного разу Ірина Семенівна, сусідка Ганни. Ганна, засміявшись, сказала: — Напевно, все гаразд. — Як це? — Здивувалася сусідка. – Коли ти її востаннє бачила? — Близько п’ятнадцяти років тому. Вона мене відвезла до бабусі та й годі. — Не може такого бути. Щоб мати відмовилася від дитини. Сусідка здивувалася, але їй не було чого сказати. Ганна ж, увійшовши до квартири, зачинила двері перед носом сусідки. У неї зіпсувалося настрій від цього. Знову згадала, як їй довелося. *** Ганні було дев’ять, коли батьки сказали, що роз лучаються. Батько не хотів її брати до себе. І, по суті, мати теж. Вони разом поїхали до бабусі.

Вона підслухала ненароком їх розмову. — Мені влаштовувати своє особисте життя з дитиною? Потрібно ж водити її на уроки, гуртки різні. В мене немає на це часу. — Олю, вона твоя дитина. Ти хочеш її покинути? — Ганна вже велика, вона зрозуміє. І потім, коли я знайду собі мужика, її візьму до себе. — Ну, гаразд… — сказала, не повіривши дочці Надія Вікторівна. І в результаті вона мала рацію. Коли Оля одружилася, вона не взяла свою дочку до себе. А потім взагалі переїхала в інше місто. У якийсь період вона дзвонила. Але потім взагалі перестала. Якось, коли був день народження Ганни, Оля не зателефонувала їй.

Ганна дуже засмутилася, бо чекала на дзвінок матері. Бабуся ж її втішала. — Не хвилю йся дорога, я завжди буду з тобою поруч. Ганна стала великою, поступила сама в універ на бюд жет. Надії Вікторівни вже рік як немає. Тож Ганна залишилася сама. *** Наступного дня до неї підійшла сусідка. — А ти мені виявляється брешеш? Я бачила твою маму вчора. Вона турбувалася про тебе. Запитувала, як ти. — А як ти знаєш, що вона моя мама? — розгублено спитала Ганна. — Вона сама так сказала, — сказала сусідка, здивувавшись на запитання, — Вона сказала, що прийде увечері. — Вона ще щось сказала? — Ні.

— Тоді піду готуватися до її приходу, — сказала Ганна і пішла поспіхом. Звичайно, Ганна не збиралася готуватись. Вона дуже хотіла піти від цікавої сусідки. Вона просто намагалася зосередитись на уроках. Вона хотіла стати педіатром. Вона ставилася до свого навчання серйозно, щоб здійснити свою мрію. Вона так захоплено читала, що навіть не помітила, що до неї стукали. Відчинивши двері, вона невиразно впізнала свою маму. — Ганно, моя дочко, — усміхнувшись сказала гостя, — я так за тобою сумувала!

— А ну так! Настільки сильно, що навіть не дзвонила. — Може, я увійду, ми ж не чужі люди. — А навіщо? Нам немає про що говорити. Може ти прийшла, бо дізналася, що бабусі вже немає, і згадала, що вана має квартиру. Точніше мала квартиру. – Так, я можу претендувати на квартиру. Я ж її єдина дочка. Як то була? – сказала обурена Оля. — Та ось так, — сказала Ганна, — бабуся її nродала. — Але ж вона дала тобі rроші? Половина моя!