Все було смачно весело чудово але м’яса наступного разу треба взяти більше. Колега яка відзначилася добротою приголомшила нас своєю заявою.

На роботі з’явилася нова колега. Жінка років 45. Вона була дуже доброзичливою, усміхненою та милою. Вона легко знаходила спільну мову з багатьма колегами. І ось, якось вона зателефонувала мені. — Вірко, привіт, як ти? — Все чудово, дякую. — Слухай, у тебе вже є плани на суботу? – на її голос було зрозуміло, що вона вже й за нас збудувала плани. — Начебто немає. Вирішили провести весь день удома. — Збентежено відповіла я. — Чудово! У мене є офігенна ідея. Я нещодавно закінчила ремонт на батьківській дачі. Ось, гадаю, поки погода ще не зіпсувалася, можна зібратися на шашлики. У нас там така краса! Чисте повітря, фруктові дерева, спів птахів та повне умиротворення. — Чудова ідея! Давайте зберемося! – нам тоді справді потрібне було перезавантаження. — Домовилися! Значить, маринуйте м’ясо і під’їжджайте до нашої оселі. Зустрінемось до 10 години. — Домовилися.

— Відповіла я і відправилася в магазин за м’ясом. Я взяла 2 кг м’яса, овочів, зелені, булочок, пляшку улюбленого вина та пирога на десерт. Я подумала, що цього вистачить, адже ми були не одні, і було логічно, що господарі привезли б із собою їжу. Увечері замаринувала м’ясо і залишила в холодильнику наступного дня. На ранок у мене вже були зібрані речі, тому я взяла їх, ми сіли в машину і поїхали до колеги. Вони вже стояли перед під’їздом із дітьми. Я відразу помітила, що вони стояли лише з однією маленькою сумочкою. Ну, подумала, що на дачі, певно, є продукти. Коли ми приїхали, я не могла намилуватися мальовничою красою природи. Будиночок був дуже затишним, маленьким, а довкола – сосни та суцільна зелень. Те, чого нам не вистачало у місті! Ми влаштувалися, чоловіки пішли смажити шашлики, а колега вже подруга провела екскурсію по будинку та ділянці.

Діти грали, бігали, кричали. Нам усім було дуже добре. Пізніше нас покликали до столу. М’ясо було готове. Думаю, ні для кого не секрет, що на свіжому повітрі їсти хочеться більше звичайного. От і ми сіли за стіл дуже голодними. Я підходжу до столу, і бачу на ньому тільки те, що ми привезли. «Ну, нічого,» — подумаю я. — «Нічого не зміниш.». М’ясо було соковитим, смачним, ми всі доїли, але не наїлися, звісно. Потім попили чаю та кави з пирогом і почали потихеньку закруглюватись. Прощаючись біля під’їзду, подруга сказала, що все було смачно, весело, чудово, але м’яса наступного разу треба взяти більше. Від цього мій настрій безповоротно зіпсувався. Було таке почуття, що ми просто скористалися. Так, може, хтось подумає, що це нормально: з них – дача, з нас – їжа та машина. Але я не готова щоразу так витрачатися. Думаю, що це був перший і, можливо, востаннє, коли ми були на дачі. Це ж несправедливо. Можна хоча б навпіл ділити витрати, коли справа дійшла до цього.