Вчителі вважали школяра Вову невдахою, і що у нього нічого не вийде у житті. Але всі пошкодували за свої слова через 25 років – на вечорі зустрічей випускників.

Був у нас у класі один хлопець, Вова, син прибиральниці з нашої школи. Вова не соро мився своєї матері, як це буває в більшості випадків. Після уроків Вова часто залишався у школі, доnомагав мамі, ніс важкі відра, мив з нею підлогу та підвіконня. Інші хлопчики з нашого класу знущалися над Вовою, обзивали його бридкими словами, але він не реагував на них зовсім ніяк. Вова був хорошистом. П’ятірки у нього були з алгебри та геометрії. Він любив математику, брав участь в олімпіадах та вигравав перші місця. Також він був дуже добрим хлопцем. Не давав шкільним хуліганам ображати когось у його присутності.

А ще у нас була русичка — Анастасія Боброва. Вона була просто жахливою людиною. Ми, її учні, звали її Бобром. На її уроці діти ділилися на «з баrатих сімей» та «поrані». До дітей заможних батьків вона ставилися колосально іншим чином. Нескладно здогадатися, що з Вовкою у неї були не найсолодші стосунки. Вже у старших класах хлопці втомилися дошкуляти Вову постійними підколами і почали з ним дружити, іноді навіть доnомагали його мамі нести відра з місця на місце. Якось на уроці російської мови Бобер сказала Вові:

— Пам’ятай, хлопчику, народжений повзати – літати не може. Синові прибиральниці не стати директором. Від її слів навіть мені стало ніяково, але Вова залишився незворушним. Напевно, Бобру полегшало після цих слів… З того часу минуло вже 25 років. Ми вирішили влаштувати зустріч випускників. Бобра теж запросили, хоч вона й не була нашою класною керівницею. Ось зібралися ми всім класом, і тут прийшла Бобер. Не встигла вона сісти за стіл, як почала цікавитись, хто яку посаду обіймає. — А ти, Володимире, мабуть,не прибиральником працюєш, коли вже прийшов у такому гарному піджаку.

— З глузуванням запитала вона. — Я будую будинки. — З серйозним обличчям відповів Вова. — Ах, ти будівничим працюєш. Я так і думала. Головне – своєю працею заробляєш на життя. – сказала Бобер із задоволеним обличчям. – У мене є своя будівельна компанія. Я нею керую. – скромно відповів Вова. Бачили б ви, як змінився вираз обличчя нашого Бобра… Але це був не кінець. Вова відправив її у ноkаут, попросивши свого водія дороrої іномарки підвезти Бобра до її будинку.