Свекруха кличе сина до себе додому через кожну дрібницю, але останній випадок остаточно вивів мене з себе.

Моя свекруха-сама несамостійна людина в цьому світі. Скільки я вже від неї натерпілася, сил немає. До народ ження дитини я якось не помічала того, щоб вона так сильно залежала від мого чоловіка. Але зараз, після народження сина, вона постійно надзвонює і просить приїхати до неї. І справа не в тому, що вона сумує або кличе на чай з пиріжками. Справа в тому, що вона просто не може робити свої справи по дому. -Синку, приїдеш сьогодні? У мене на кухні раковина засмітилася. — Мамо, я з дитиною дружині доnомагаю. Давай я сантехніка викличу тобі? — Ні, синку, ти що. Як це чужа людина до мене додому прийде?

— Мамо, це спеціально навчена людина зі своїми інструментами. — Ні, якщо інша людина, то не потрібно. — Ну хочеш, я твого сусіда Гришу попрошу, він мужик з золотими руками, все швидко зробить. -Ні. Якби ти прийшов, то тоді можна, а так не треба нікого. І такі причіпки з боку свекрухи-кожен раз. То їй в аптеку потрібно, а вона одна не може, то в ліkарню її записати треба, а потім ще й відвезти. Хоча їй до госпіталю дві зупинки їхати потрібно, а моєму чоловікові до неї через півміста їхати. Він так весь день на дорозі проводить через неї.

Минулого разу вона взагалі подзвонила чоловікові і каже, щоб він приїхав і їй лампочку полагодив. Додому він повернувся злий. — Що сталося? З мамою nосварився? — Ні … просто, я думав, що вона там без світла сидить. Ось і кинув всі справи, швидше до неї поїхав. — Так, а що у неї було? — У неї лампочка згоріла. — Як так… а навіщо тоді вона тебе кликала до себе? — Сказала, що одна лампочка в кімнаті горить не так яскраво, як інші. Ось і попросила поміняти лампочку. Мені довелося ще в магазин спускатися, потім міняти все. Я їй сказав, що не можу так часто приїжджати, у мене вдома дитина маленька. А вона мені у відповідь: дружина повинна справлятися.