Хлопець мав тяжке дитинство – і він переніс усі образи вже у свою сім’ю.

Ізольда Юріївна була одружена з чоловіком, який дуже багато пив, іншими словами – був алкоголіком. Було б добре, якби цим все обмежувалося, але ні. Після того, як випивав він ганяв дружину, а потім і дружину з дитиною по всій ділянці (на околиці міста вони мали приватний будинок). Коли доходило до побоїв, то Ізольда захищала свого сина Олега та брала удар на себе. Часто вона з сином ховалася в ангарі всю ніч, щоб чоловік не знайшов. Під ранок виїжджали до села на транспорті, до рідного дому Ізольди. Чоловік приїжджав, забирав їх, вони жили нормально, від запою до запою. Печінка у чоловіка відмовила, і він пішов із життя. У свої 20 років Олег лишився сиротою. Коли чоловік Ізольди був живий, вона шкодувала синочка, що той із таким батьком росте, а тепер шкодує, що без нього. Ізольда Юріївна була викладачем у молодших класах і робила все — аби син почував себе добре і нічого не потребував. Згодом Ізольда зустріла чоловіка і вийшла заміж вдруге. Але шлюб довго не продовжився, у неї весь час було відчуття того, що її Олежку кривдять. Олег виріс, змужнів, став високим, струнким, привабливим хлопцем. Закохався, познайомив матір із коханою дівчиною, Ізольда була рада Ірині. Олег та Ірина одружилися і стали жити з Ізольдою. Минув час, Олег став батьком двох чудових синів. Ізольда любила онуків та допомагала молодим у всьому і морально та фінансово.

Тільки коли син просив грошей, вона, не думаючи, давала скільки потрібно, а іноді й більше, а якщо невістка, то це був привід подумати. Хоча невідомо навіщо Олегу потрібні були гроші, адже зарплата в нього була пристойна. Незабаром з’ясувалося, що в нього з’явилася коханка. Ізольда знала про це, але не втручалася. Думала, побавитись і в сім’ю повернеться. Олег подав на розлучення. У процесі розподілу поділили будинок, Ірина з дітьми залишилися в ділянці, а Ізольда купила однокімнатну квартиру на отримані гроші, та й батьки їй допомагали зі своєї пенсії. Олег пішов жити з іншою жінкою. Ізольда знову ж таки всіляко допомагала, купувала для дому продукти, дрібнички чи подарунки. Сини Олега виросли. Старший син прийшов просити бабусі грошей на комп’ютер, вона йому відмовила, сказавши, що їм і так аліменти платив, нехай уміло розпоряджаються грошима. Онук образився. — Та подавыться ти і твій син вашими грошима. Ізольду мучила совість, вона накопичила суму і попрямувала до Ірини, щоб віддати їх. Який був її подив, коли їй показали на двері і вигнали разом із цими грошима. Знову крики та скандали, у Олега знову друга. Жінка вигнала Олега з дому, Ізольда втрутилася.

— Що ж ти така агресивна, куди виганяєш, ми теж робили внесок у твою квартиру! Жінка повернулася в будинок і вже за хвилину кинула до її ніг усі її покупки. Отут вона й зрозуміла, що це не Іра, яка була тихонею. Олег повернувся до матері. Ще двічі був у цивільному шлюбі і щоразу повертався до матусі, адже йти було нікуди. Ізольда вже на пенсії, але гне спину і працює, не покладаючи рук прибиральницею, викладати вона вже не могла. Намагалася заробити адже бідному синочку треба допомагати! Онуки її не хочуть знати. Старший онук вступив у військове училище, Ізольда ходила і хвалилася цим, хоча сама дізналася про це випадково. Олег познайомився з якоюсь жінкою в інтернеті та поїхав до неї. Ізольді не подобалося те, що відбувалося, вона ходила і всюди поливала цю жінку брудом, хоча навіть не була з нею знайома. «Бідний мій синочок, він там у неї гроші вкладає, а вона бідного сирітку голодом морить», — думала Ізольда день у день. Ось такий хворий жаль до сина …