Мати проситься жити до мене, а я проти. Якби я мав 3-поверховий палац, я б все одно її не впустила до себе, ось чому

Після роз лучення з корінним представником столиці залишилася жити з донькою. Я працюю адміністратором у салоні краси. Неважко здогадатися, що на мою зарnлату ми живемо не на широку ногу. Пощастило – ми з донькою малечки. Коли я в гостях у подруги побачила скільки їсть її син, у мене аж очі на лоб полізли. Ми з донькою живемо у орендованій квартирі. На життя вистачає, але не більше. Моя мама живе у селищі міського типу. У неї там свій маленький будинок, город, усі справи. Відносини з мамою у мене завжди були теплими, але останнім часом мені стало важче спілкуватися з нею.

Мама – іпохондрик чистої води. Вона любить приписувати собі хво роби. Різко підвелася з місця, голова закружляла — кінець усіх кінців; вона б’є таку тривогу! Нещодавно я захво ріла. Мама дзвонить, щось розповідає, а я їй говорю, мовляв, у мене горло бо лить, не можу говорити, а вона мені: — Та яке там у тебе горло? Я місяць тому так захво ріла, тоді було важко навіть дихати, не тільки говорити. Ну, любить мама це діло, що я можу з цим поробити. Просто, знаєте, її це скиглення супроводжувало мене все моє життя.

Коли я розповідала їй про свої плани, вона завжди твердила, що нічого не вийде, бо я не така розумна, не така гарна, не така рішуча і далі за списком. Тепер, коли вона чомусь вирішила переїхати до нас до столиці, я їй говорю, мовляв, у нас місця немає. Знімаємо одну, двійку я не потягну, переїхати в інший район ми не можемо – у доньки тут школа та друзі, а якщо навіть мама здасть свою квартиру в оренду, то за ці гроші ми зможемо тільки комуналки nлатити. Словом, я не знаю, як пояснити мамі, що все не так, як вона собі уявляє: раз і нова квартира. Неістотні «проблеми» для неї — кінець світу, а справжні мої проблеми — дрібниці.