Мама вирішила заздалегідь написати заповіт, щоб нам із братом усе було ясно. Але коли вона його оголосила — моєї люті не було межі

Колись, коли почалася приватизація квартир, мої батьки теж ламанулися так робити. На той момент мій старший брат був уже одружений, у нього були діти і заробляв дуже добре. Загалом він жив у окремій чотирикімнатній квартирі зі своєю сім’єю. Коли квартиру приватизували, поділили все порівну. Потім батька вже не було, тож мій брат виписався, а я відмовилися від долі батька. Так і вийшло, що мама наша стала власницею двох третин, а мені залишилася моя первісна частка – одна третина. Нещодавно мама вирішила скласти заповіт, щоб ми не лаялися з братом. А то в нас, бачите, так заведено в народі, що ми лаємося і судимось за житлоплощу.

Мама вдала, що не розбирається ні в чому, переписала свої дві третини на брата, а мені дісталася та сама третина. Мама тоді навіть не приховувала від мене нічого; прийшла радісна і все розповіла. Мені було прикро, а мама вдавала, що нічого не розуміє. Але це зовсім негаразд. Вона все чудово знала: для неї син завжди був світлом у вікні. Він завжди доnомагав мамі, сплачував їй усе. Я може і певною мірою не права, адже мені справедливо дісталася моя частка, але чому ми міряємо можливостями? Вона знала, що я в роз лученні.

Знала, що я з дитиною на руках, знала, що на мені іnотека за якусь однокімнатну квартиру. Мені складно самій, я не можу доnомагати їй також. Навіть після роз лучення вона не покликала мене жити до себе. Не подумала, що нам із донькою потрібна доnомога. Мама просто відокремилася від мене. Відокремилася і віддалилася. І зараз, коли я їй говорю про несправедливість, вона і слухати мене не хоче. Думає, що все було зроблено правильно. Але ця її правильність нічого хорошого для мене не уявляє. Виkупити у брата його частину? Я просто не потягну. Ось такі ось у нас стосунки у сім’ї!